Середа, 18.10.2017, 03:01
Вітаю Вас Гість | RSS

НАУКОВО-ДОСЛІДНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Блог

Головна » 2014 » Січень » 5 » Пришляк О. Пріоритетність компетентнісного підходу в навчанні української мови в умовах допрофільної та профільної освіти
14:03
Пришляк О. Пріоритетність компетентнісного підходу в навчанні української мови в умовах допрофільної та профільної освіти

УДК 372.881.1 : 377.6

Пріоритетність компетентнісного підходу в навчанні української мови

в умовах допрофільної та профільної освіти

Олена Пришляк,

вчитель української мови та літератури загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 13 Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

У статті проаналізовано актуальність компетентнісного підходу до навчання рідної мови, схарактеризовано лінгводидактичну спадщину В.Сухомлинського у площині  компетентнісного підходу.

Ключові слова: компетенція, компетентність, комунікативна компетентність, компетентнісний підхід.

Тhe article analyzes the topicality of the competence approach to teaching the mother tongue, gives the characteristic features of the linguodidactic  heritage of V.Sukhomlinsky in the light of the competence approach.

Keywords: competency, competence, communicative competence, competence approach

Постановка проблеми. Однією з найвиразніших рис європейської школи ХХІ століття є її компетентнісна зорієнтованість, яка вже усталилася як наріжне поняття освіти. Нові цілі шкільної мовної освіти є пріоритетом державної політики суверенної України, визначеної Національною доктриною розвитку освіти в Україні, Державним стандартом базової і повної середньої освіти, програмою з української (рідної) мови для загальноосвітніх навчальних закладів.

Завдання сучасної лінгводидактики — визначити і сформулювати головні напрями модернізації національної освітньої системи навчання рідної мови, розробити ефективну методику формування комунікативної компетентності майбутнього громадянина України.

Завдання сучасної школи полягає насамперед у формуванні особистості, здатної до соціальної взаємодії людей, спроможної до активної життєвої діяльності в соціумі. Це не означає, що роль знань з української мови як шкільного предмета якимось чином знижується — просто вони із основної мети навчання стають лише його компонентом, а головне їх призначення — це бути засобом комунікативно-мовленнєвої діяльності.

Мовна освіта є важливим елементом кожної національної спільноти. Єдина державна мова дає змогу сконцентрувати інтелектуальний потенціал нації і зробити його могутньою рушійної силою суспільного прогресу. Ми одностайні з думкою, що мовою єднання й консолідації суспільства на українській землі, в Українській державі є і завжди повинна бути сучасна українська літературна мова, бо це жива мова корінного народу, органічна цій землі і природі, має довгу історію і славні традиції та великі надбання словесного українського мистецтва [5, с. 7].

Рідна мова формує розумові й емоційні якості людини, вона є засобом не тільки розумового, а й емоційного спілкування, важливим інструментом пізнання дійсності. Людина повинна знати мову — її словник, граматичні правила — й навчитися комунікативно правильно використовувати їх у мовленнєвій комунікації залежно від мети висловлювання й ситуації спілкування.

Мета статті — з’ясувати сутність компетентнісного підходу до навчання рідної мови в умовах допрофільної і профільної освіти, визначити його роль у формуванні комунікативної компетентності особистості, схарактеризувати лінгводидактичну спадщину В. Сухомлинського у площині  компетентнісного підходу.

Сучасна мовна освіта в Україні визначає основні стратегічні завдання для загальноосвітньої школи — формувати якісно нові знання української мови, розробити і впровадити у практику модернізовані підходи до навчання рідної мови. Концепція загальної середньої освіти в Україні спрямовує навчально-виховний процес на формування у школярів достатньої життєвої компетентності, що включає такі її складові: соціальну (розуміння і пошана до загальнолюдських, національних та особистісних цінностей), соціокультурну (знання і повага до українських та світових культурних надбань), комунікативну (уміння спілкуватися у будь-якій життєвій діяльності), ділову (активна, ініціативна праця в умовах конкуренції), інформативну (уміння отримувати і трансформувати інформацію) та ін.

Аналіз досліджень і публікацій. Проблема впровадження у практику ефективних, дієвих підходів до навчання української мови досить актуальна в сучасній системі мовної освіти, хоч і має давню історію дослідження. Проблемі компетентнісного підходу до формування національно мовної особистості, розвитку комунікативної компетентності учнів в різних акцентах і баченнях присвятили свої праці вчені – лінгвісти (Ф. Буслаєв, О. Потебня, Ф.Бацевич), психологи (Л. Виготський, П. Гальперін, І. Зимня, М. Жинкін, О. Леонтьєв), методисти (Н. Бабич, О. Біляєв, А. Богуш, О. Божович, М. Вашуленко, О. Горошкіна, Т. Донченко, С. Караман, В. Мельничайко, Т.Симоненко, В. Сухомлинський, М. Пентилюк, О. Потебня,Л. Скуратівський, С. Чавдаров, Г. Шелехова) та ін.

Знаходимо відповіді на актуальні питання сучасної лінгводидактики щодо реалізації компетентнісного підходу до навчання української мови, формування комунікативно компетентної мовної особистості, мовної культури як учнів, так і вчителів-словесників, конкретних методичних порад стосовно різних мовних і мовленнєвих рівнів і у спадщині В. Сухомлинського. Видатний учений-педагог теоретично обґрунтував і представив упровадження в практику навчання так звану педагогіку співробітництва, згідно з якою учень є одночасно об’єктом і суб’єктом навчання, разом з учителем є творцем уроку.

Великою заслугою В. Сухомлинського є те, що він одним із перших в українській лінгводидактиці головним у навчанні мови вважав не стільки засвоєння теоретичних відомостей з граматики, скільки роботу над словом, розвиток усного і писемного мовлення учнів, підвищення їхньої мовленнєвої культури, культури спілкування. Значним є внесок В.Сухомлинського у розроблення принципів навчання рідної мови, серед яких витримали випробування часом і широко застосовуються в сучасній школі принципи науковості, доступності, міцності та системності знань, перспективності й наступності у навчанні мови, зв’язку теорії з практикою, взаємозв’язку у вивченні мови і літератури, української і російської мов.

Суть методичної системи В. Сухомлинського полягає в раціональній організації уроку, застосуванні нових типів їх (уроки мислення, уроки заключного повторення і систематизації вивченого, уроки розвитку мовлення), у визначенні критеріїв ефективності уроку (залучення до продуктивної праці всіх учнів, забезпечення єдності навчання і виховання, економна витрата часу на перевірку вивченого, встановлення зворотного зв’язку між учнями і вчителем у процесі викладу (пояснення) нового матеріалу, засвоєння учнями так званих «вузлів знань», обов’язкова робота над словом, реченням, текстом). Крім уроку — основної форми навчання, В. Сухомлинський надавав великого значення різним видам позакласної роботи (мовні гуртки, екскурсії, свята Казки, Книги), які розвивають мислення і мовлення учнів, збагачують їх духовно, вчаться правильно висловлювати думку, спілкуватися.

Заслуговує на увагу розроблена В. Сухомлинським струнка система занять з розвитку зв’язного мовлення учнів, підвищення культури спілкування (дотримання українського мовленнєвого етикету), упровадження в практику «уроків мислення» серед природи, на яких учні знайомилися з новими словами, пізнавали їх красу, збагачували свій лексикон. На заняттях з мови важливе місце посідали твори-мініатюри, твори-розповіді, твори-описи, твори-роздуми, що давало змогу розвивати мовлення учнів, їхню мовну і комунікативну вправність. Одним із найцікавіших видів творчості В. Сухомлинський справедливо вважав казку, що сприяє розвиткові уяви, спостереження, уміння учнів зв’язно і до ладу розповідати чи переказувати її.

Особливо значущим для сучасного компетентнісного підходу є розроблення В. Сухомлинським тематики уроків розвитку мовлення і мислення учнів, яка активно підтримується сьогодні вченими-методистами та вчителями. Теоретичні і практичні настанови педагога великою мірою вплинули на вдосконалення роботи вчителів-словесників, збагатили методику навчання рідної мови в школі. Започаткована В. Сухомлинським робота з техніки читання, що відіграє виняткову роль у розвитку мовлення та підвищенні грамотності учнів, у сучасних умовах потребує систематичного і більш широкого застосування на заняттях з мови й літератури не лише в початкових, а й у середніх і старших класах.

Не втратили свого значення положення і рекомендації В. Сухомлинського щодо підвищення грамотності учнів, тобто їхньої мовної компетентності. Цінними залишаються його думки про те, що робота над правописом повинна проводитися не на окремих словах, а на фактах живої мови при систематичному повторенні вивченого з різних розділів курсу. У набутті орфографічних навичок багато важить звуковий аналіз слова, вироблення в учнів потрібних артикуляційних навичок, уміння читати мовчки з поступовим переходом домовчазного письма. Важливе значення має повторення вивченого з орфографії, яке ґрунтується на визначеному орфографічному мінімумі для кожного класу та раціональному використанні навчального часу.

На сучасному етапі розвитку шкільної мовної освіти дедалі більше позначається вплив ідей і положень В. Сухомлинського на розвитку теорії і практики навчання української мови. Упровадження лінгвометодичних поглядів вченого сприятиме втіленню у практику навчання української мови компетентнісного підходу до формування життєво важливих компетентностей і особистого мовного, мовленнєвого і комунікативного досвіду учнів.

Компетентнісний підхід до навчання української мови у школі необхідно пов’язати з комунікативно-діяльнісним підходом, адже учень може проявити власну комунікативну компетентність тільки у мовленнєвій діяльності серед членів суспільного середовища. Посилення комунікативно-діяльнісного підходу є одним із стратегічних напрямів у розвитку сучасного шкільного курсу української (рідної) мови, що знайшло відображення в нормативних документах останніх років і визначає головні тенденції навчання. Школа має готувати учнів до успішної діяльності в соціумі, готовності самонавчатися впродовж життя, виявляти оригінальність мислення; вільно, комунікативно доцільно виражати власну громадянську позицію, творчо і нестандартно розв’язувати життєві ситуації. Досягти цього неможливо без формування комунікативної компетентності учнів загальноосвітньої школи, розвитку їх комунікативної здатності.

Одним із важливих завдань шкільного навчання мови, визначених у

Концепції мовної освіти , є "вдосконалення і формування вмінь і навичок спілкування, вільного вираження думок і почуттів у різних сферах суспільного життя; оволодіння культурою мовлення” [6, с. 58].

Вище зазначене актуалізує компетентнісний підхід до навчання української мови, оскільки вміння спілкуватися державною мовою є одним із засобів розвитку та вдосконалення комунікативної компетентності й самореалізації учнів у майбутній професійній діяльності. Однією з важливих умов здійснення компетентнісного аспекту у вивченні української мови є ознайомлення учнів із поняттями текст, контекст, мовленнєва діяльність, її види, сфера спілкування, комунікативна ситуація тощо. Ці поняття становлять зміст комунікативної компетенції, який у сучасній школі розглядається на основі саме компетентнісного аспекту до навчання мови. У свою чергу компетентнісний підхід вимагає системного формування комплексу мовних, мовленнєвих, комунікативних умінь і навичок учнів, пов’язаних із аудіюванням, усвідомленням, запам’ятовуванням і продукуванням текстів. Найчастіше компетентнісний аспект здійснюється впродовж вивчення всього шкільного курсу рідної мови за рахунок комбінованих вправ і завдань – мовних, мовленнєвих, комунікативних, стилістичних, проблемних, інноваційних та ін.

Компетентнісний підхід є вкрай необхідним у методиці навчання української мови, він є "своєрідним орієнтиром який спрямовує професійну діяльність учителя на виконання головної мети мовної освіти – виховання мовної особистості, яка володіє системою знань, умінь і навичок, що забезпечать її високий рівень спілкування в різних життєвих ситуаціях” [10; 5]. З опорою на це слушно вважати, що ідея вивчення мови у компетентнісному аспекті виражається у формуванні комунікативної компетентності школярів, яка базується на комплексному поєднанні знань і вмінь різного характеру – мовного, мовленнєвого, комунікативного, соціокультурного, прагматичного та ін.

У зміст навчання мови на основі компетентнісного підходу мають бути включені тільки ті знання, які необхідні для формування вмінь, при цьому акцент слід робити на застосуванні знань і вмінь у різних життєвих ситуаціях. У зв’язку з цим стає очевидним, що компетентнісний підхід у процесі формування комунікативної компетентності учнів початкової й основної школи дозволяє: узгоджувати загальну мету навчання мови з власними цілями учнів, ураховуючи їх вікові особливості, реалії життя суспільства; підготувати учнів до свідомого і відповідального навчання, досягнення успіху у виборі майбутньої професійної діяльності; дає можливість вивчати мову на діяльнісно-практичному змісті, використовувати одержані знання і вміння у життєвих ситуаціях; підвищити ступінь мотивації навчання за рахунок усвідомлення його користі для сьогоднішнього і майбутнього життя; виробити вміння до комунікації з іншими людьми, визначаючи мету спілкування, враховуючи комунікативну ситуацію; сформувати комунікативно-компетентнісну особистість, готову до будь-яких форм соціальної комунікативної взаємодії.

Отже, концептуальні положення про сутність і важливість компетентнісного підходу до навчання української мови є актуальними й особливо важливими для формування комунікативної компетентності мовної особистості школяра.

Плідною і перспективною є ідея вивчати українську мову в комунікативно-діяльнісному аспекті, який є одним із пріоритетних у сучасній мовній освіті ХХІ століття. Комунікативно-діяльнісний підхід – це підхід до навчання рідної мови, що "полягає в такій організації навчання, коли засвоєння мови відбувається безпосередньо в процесі комунікативної (реальної чи модельованої) діяльності з метою оволодіння комунікативними вміннями і навичками. Комунікативно-діяльнісний підхід спрямований на формування комунікативної компетенції – здатності користуватися мовою залежно від конкретної ситуації” [11, с. 71].  Цей підхід до навчання рідної (української) мови пов'язаний з компетентнісною практичною спрямованістю, на чому акцентують чинні документи – Концепція і Державний стандарт мовної освіти. Такий підхід забезпечить виховання мовної особистості у процесі мовленнєвої діяльності, що сприятиме формуванню комунікативних умінь і навичок учнів початкової та основної школи.

Комунікативно-діяльнісний підхід забезпечує важливу потребу школярів у спілкуванні, взаємопідтримці, встановленні життєвих і ділових контактів, а це передбачає володіння мовними нормами, багатством та різноманітністю мовних засобів відповідно до стилю, типу й жанру мовлення і здійснюватиметься у процесі взаємопов’язаного та цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів – аудіювання (слухання – розуміння), читання, говоріння і письма, а робота над мовною теорією, формування знань та комунікативних умінь підпорядковується інтересам усебічного мовленнєвого розвитку кожного учня.

Необхідною умовою формування і розвитку комунікативної компетентності учнів початкової та основної школи є взаємодія та поєднання різнотипних підходів до вивчення мовного матеріалу. При цьому рівень комунікативної компетентності школярів найбільш повно розвиватиметься, коли мовний освітній процес буде опиратися на взаємодію таких змістовно- дидактичних підходів, як лінгвістичний, компетентнісний, особистісно зорієнтований, комунікативно-діяльнісний, функціонально-стилістичний, текстоцентричний, соціокультурний, етнопедагогічний.

Висновки. Отже, компетентнісний підхід опрацювання мовного матеріалу у взаємозв’язку із лінгвістичним, комунікативно-діяльнісним, функціонально-стилістичним, текстоцетричим, соціокультурним і етнопедагогічним допоможуть учням набути комунікативної компетентності, при цьому ці лінгводидактичні аспекти будуть виховувати й розвивати їх як україномовну національно свідому, духовно багату мовну особистість.

Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження. Взаємодію визначених різнотипних підходів до навчання мови слід утілювати на основі принципу перспективності та наступності за рахунок поступового засвоєння школярами мовних, мовленнєвих і комунікативних понять, послідовного розвитку різних видів їхньої мовленнєвої діяльності, що в результаті становитиме певний рівень сформованості їхньої комунікативної компетентності.

Література

1.  Бацевич Ф. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник / Ф.Бацевич. — К.: Видавничий центр «Академія», 2004. — 344 с.

2.   Біляєв О.М. Лінгводидактика рідної мови: Навчально- методичний посібник / О.М. Біляєв. — К.: Генеза, 2005. — 180 с.

3. Донченко Т. Інтеграція системно-описового, функціонально-стилістичного і комунікативно-діяльнісного підходів до вивчення української мови / Т. Донченко // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 2. –      С. 5–11.

4. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти : вивчення, викладання, оцінювання. – К. : Ленвіт, 2009.

5. Іванишин В., Радевич- Винницький В. Мова і нація / В. Іванишин, В. Радевич- Винницький. — Дрогобич : Відродження, 1994.

6. Концепція мовної освіти 12-річної школи // Дивослово. – 2002. – № 8. – С. 58–62.

7. Мамчур Л. Витоки компетентнісного підходу до навчання мови в дослідженнях вітчизняних учених / Лідія Мамчур // Укр. мова і л-ра в шк. – 2011. – № 2. – С. 8–12.

8. Мамчур Л.І. Лінгводидактична спадщина В. Сухомлинського: Навчально-методичний посібник / Л.І.Мамчур. — Умань : РВЦ «Софія»,     2009. – 170 с.

9. Мацько Л. Аспекти мовної особистості у проекції педагогічного дискурсу / Л. Мацько // Дивослово. — 2006. — № 7. — С. 2C4.

10. Пентилюк М. Компетентнісний підхід до формування мовної особистості в євроінтеграційному контексті / М. Пентилюк // Українська мова і література в школі. – 2010. – № 2. – С. 2–5.

11. Словник-довідник з української лінгводидактики : навчальний посібник / кол. авторів ; [за ред. М. Пентилюк]. – К. : Ленвіт, 2003. – 149 с.

12. Словник іншомовних слів. — К. : Довіра, 2000. — 1018 с.

13. Фіцула М. М. Педагогіка / М. М. Фіцула. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. – 232 с.

14. Хуторский А. В. Ключевые компетенции как компонент личностно ориентированной парадигмы // Народное образование. – 2003. – № 2. –             С. 58–64.

15. Фіцула М.М. Педагогіка / М.М.Фіцула. — Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2008. — 232 с.

Олена Пришляк, вчитель української мови та літератури загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 13 Кіровоградської міської ради Кіровоградської області

Переглядів: 3287 | Додав: Олександр | Рейтинг: 3.2/4
Всього коментарів: 10
10  
Дякую за цікавий та змістовний матеріал

9  
Дякую за змістовну статтю. Погоджуюсь, що компетентнісний підхід є вкрай необхідним у методиці навчання української мови, бо він є "своєрідним
орієнтиром ,який спрямовує професійну діяльність учителя на виконання головної мети мовної освіти – виховання мовної особистості, яка володіє системою знань, умінь і навичок, що забезпечать її високий рівень спілкування в різних життєвих ситуаціях (школа-інтернат, ліцей "Сокіл")

8  
Стаття дуже цікава та змістовна. Дякую.

7  
Дякую автору статті за використання творчої спадщини В. Сухомлинського в його ювелейний рік (школа-інтернат. ліцей "Сокіл")

6  
Методичне об'єднання вчителів української мови та літератури, світової літератури школи № 10 приєднується до зазначених коментарів, адже у своїй роботі ми не залишаємося осторонь вивчення спадщини письменників-земляків, формуємо навчальні компетентності учнів, у першу чергу опираючись на використання краєзнавчого матеріалу. На підтверждення акотуальності питання у школі видана збірка по опрацюванню педагогічної спадщини В.Сухомлинського.

5  
Головне завдання, яке суспільство  ставить перед освітою,- готувати людину, здатну жити у постійно змінюваному суспільстві, готувати до життя у конкретних суспільних відносинах, формувати людину з інноваційним типом культури, мислення, діяльності.Погоджуюся з думкою автора, що ідея вивчення мови у компетентнісному аспектівиражається у формуванні комунікативної компетентності школярів, яка базуєтьсяна комплексному поєднанні знань і вмінь різного характеру – мовного,
мовленнєвого, комунікативного, соціокультурного, прагматичного та ін.

4  
Авторка статті наголошує, що сучасна школамає на меті формування людини, здатної приймати відповідальні рішення, критично
мислити, творчо вирішувати проблеми, самореалізовуватися – одним словом,
компетентної особистості,
здатної  до роботи у команді. Я згодна з Оленою, що рушійноюсилою виховати сучасного учня – є профільне навчання.

3  
Вважаю статтю Олени Пришляк дуже актуальною і корисною, адже авторка досліджує компетентнісний підхід в українській філології на основі лінгводидактичної спадщини світоча української педагогіки й словесності В. О. Сухомлинського.

2  


1  
Олена доречно звернулась до творчої спадщини великого педагога В. Сухомлинського. Саме теоретичні і практичні настанови педагога великою мірою вплинули на вдосконалення роботи вчителя-словесника, збагатили методику навчання рідної мови в школі.

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Календар
«  Січень 2014  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2017
Створити безкоштовний сайт на uCoz