|
УДК 377.031 : 372.882
МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ПИСЕМНИХ ДЖЕРЕЛ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ У КЛАСАХ
СУСПІЛЬНО-ГУМАНІТАРНОГО ПРОФІЛЮ
Світлана
Чернік,
вчитель історії комунального
закладу «Педагогічний ліцей
Кіровоградської міської ради
Кіровоградської області»,
кандидат історичних наук
Історія в навчальних планах є
однією з центральних дисциплін шкільного циклу і займає провідне місце в галузі
«Суспільствознавство», особливо у класах суспільно-гуманітарного профілю. У
цьому випадку предмет історії виступає як засіб формування сукупності
предметних і загальних компетенцій, залежно від кількісних і якісних характеристик
яких, можливо визначити рівень компетентності учня. Особливу роль у зазначеному
процесі відіграє робота з історичними джерелами на уроках, під час яких учні
опрацьовують відповідні документи. Разом з тим, у навчальній програмі з історії
починаючи з п’ятих класів важливе місце відводиться вивченню різних типів
джерел на практичних заняттях. У десятих класах викладається спецкурс
«Досліджуємо історію України», котрий також передбачає опрацювання учнями
історичних документів. У зв’язку з цим питання розробки методичних засад для
роботи з джерелами на уроках історії на сучасному етапі є досить актуальним.
Питання методики використання
історичних джерел на уроках історії завжди були об’єктом досліджень
учених-фахівців: О.Пометун [1], В.Мисана [2], О.Степаніщева [3], Л.Задорожньої
[4], Т.Ковбасюк [5], Г.Байкєніч [6] та інших. Зокрема, кандидат педагогічних
наук Л.Задорожна у своїй роботі наголошує, що школярі мають розуміти природу і
сутність наукових історичних знань, критично сприймати інтерпретації
історичного процесу, бути здатними дати його власне бачення та аргументоване
тлумачення крізь призму тієї інформації, яка міститься в історичному документі.
Інша науковець Т.Ковбасюк вважає , що головною
методичною умовою побудови організації навчання історії з цілеспрямованим та
систематичним використанням писемних історичних джерел є поетапне оволодіння учнями вмінь працювати з
документами. З огляду на це, в основу методичної системи з формування
вмінь працювати з історичними джерелами слід покласти принцип зростання рівня
самостійності учнів під час роботи з досліджуваним історичним матеріалом. Проте
питання методики використання історичних джерел на уроках історії в
суспільно-гуманітарних класах не є остаточно вирішеним та потребує подальшої
розробки.
У цілому в науці виділяють
наступні види джерел: наочні (ілюстрації, малюнки, плакати, марки, фільми, археологічні
пам’ятки тощо), усні (перекази, достовірні факти з життя конкретних людей тощо)
та письмові (книги, переписи, листи, заповіти тощо). З нашої точки зору,
найбільш поширеними та доступними для використання на уроках історії у школі є
текстові джерела, що розміщені перш за все у підручнику. Зважаючи на це, метою
статті є розробка методичних основ роботи з писемними історичними джерелами на
уроках історії на основі різних підходів, запропонованих у науково-методичній
літературі. Відповідно до цього завданнями пропонованого дослідження є аналіз
методів, прийомів використання документів на уроках з історії та висвітлення
основних етапів роботи учнів з текстовими джерелами.
Сучасний урок історії не можливо
уявити без застосування різних видів джерел. Завдання вчителя у цьому процесі
полягає у тому, щоб дати учням можливість доторкнутися до першоджерела,
наблизити їх до минулого, дати їм відчути в ньому пульс історії, дух епохи,
створити яскраві образи минулого, що запам’ятовуються мимовільно. Документальний
матеріал є одним із засобів, що сприяє засвоєнню найважливіших фактів, понять,
закономірностей суспільного розвитку. Таким чином, на наш погляд, кожен вчитель
має залучити до процесу навчання документи різних за видами, характером та
поглядами їх авторів на історичний процес та виробити свій зразок алгоритму для
роботи з писемними джерелами (нормативно-правовими актами, мемуарами,
періодикою тощо), що стане у допомозі школярам.
Розглянемо основні методичні розробки щодо використання писемних джерел на
уроках історії у науковій літературі. На думку більшості фахівців головною
метою при вивчені історичних документів має стати оволодіння учнями вміннями
працювати з ними. Зокрема, експерти Ради Європи вважають, що найважливішими вміннями є: вміння
аналізувати різні свідчення, документи, джерела, враховувати їх особливості,
здобуваючи інформацію; вміння точно формулювати змістовні запитання й,
відповідаючи на них, робити коректні й зважені умовиводи; вміння чітко й
переконливо висловлювати свої думки в усній і письмовій формах; уміння
оцінювати думки інших, виявляти розбіжності в не однакових судженнях, позиціях;
уміння помічати дезінформацію й прояви упередженості в судженнях та не
піддаватися впливу тенденційної інформації [7, с. 5].
Разом
з тим, слід нагадати, що в навчанні історії розрізняють різні типи
інтерпретації історичних джерел: науково-історична. Прикладами такої
інтерпретації є книги і статті, написані професійними істориками, наукові
доповіді, лекції; освітня (шкільна або
вузівська). До такого типу відносять підручники (посібники), текстові
фонди музеїв, довідкову літературу; художня – це романи, драматичні твори,
фольклорні твори про минуле; популярна
історія – матеріали преси, науково-популярна література; персональна –
мемуари, спогади, розповіді, листи тощо [1, с.141].
На думку більшості методистів загальна
логіка поетапного формування пізнавальних умінь для роботи з історичними
джерелами виглядає так: створення мотиваційної основи дій; створення
орієнтаційної основи дій (опис способів і послідовності їхнього виконання);
виконання операцій за алгоритмом чи пам’яткою під контролем учителя (первинне
закріплення вміння); виконання дій без опори на пам’ятку за умов самоконтролю
(наступне закріплення); самостійний вибір джерел і їхній аналіз (рефлексія, що
дає змогу оцінити ефективність виконання роботи) [8, с. 132].
Таким чином, при використанні
текстових джерел на уроках історії важливим є сформувати в учнів вміння їх
тлумачити. При цьому слід встановити цілі у роботі з різними типами джерел та
дотримуватися логічної послідовності у формуванні основних вмінь.
Сучасні науковці виділяють навчальні
функції та методичні прийоми дослідження текстових історичних джерел. Серед них:
1) ілюстративно-інформаційна
– існує на репродуктивному рівні сприйняття інформації, яку несе в собі
історичний документ, виконується за допомогою цитування, коментованого читання,
переказу, прийому персоніфікації тощо;
2) пізнавально-розвиваюча –
ґрунтується на основі вирішення різнорівневих пізнавальних завдань
репродуктивного, проблемного та творчого спрямування, як того вимагає
технологія розвиваючого навчання;
3) практично-узагальнююча –
залежить від рівня узагальнення та форми його виразу, наприклад, через
конспектування, складання тез, таблиць, планів, схем тощо; важливу роль в
організації виконання функції має відігравати учнівський зошит;
4) ціннісно-смислова – діє
протягом усього процесу навчання за умов дотримання названих вище принципів
історичної науки та історичної освіти [4, с.14].
На думку
Л.Задорожної для більш ефективного використання писемних джерел на уроках
історії України в основній школі необхідно дотримуватися таких методичних засад:
1)
здійснення вчителем відбору різноманітних
історичних джерел для використання на уроці має відбуватись виходячи з науково
обґрунтованих критеріїв, якими є зміст, обсяг і тип документу;
2)
застосування у навчанні історії писемних джерел має
враховувати психолого-педагогічні вікові особливості історичного мислення учнів
основної школи та специфіку навчального матеріалу з історії України;
3)
вчитель має забезпечити формування в учнів певної
системи вмінь працювати з писемним історичним джерелом, поступово переводячи їх
від продуктивних до конструктивних умінь і навичок;
4)
спеціальна організація навчальної діяльності учнів
у роботі з писемними джерелами має здійснюватися з поетапним зростанням їх
самостійної роботи: від діяльності за
зразком вчителя, репродуктивно, до діяльності за допомогою вчителя на
перетворюючому рівні, а також самостійно на творчому рівні [4, с.11].
При цьому Т. Ковбасюк
пропонує наступні критерії при доборі вчителем історичних джерел: документи
повинні бути органічно пов’язаними з програмовим матеріалом, сприяти
актуалізації історичних знань; репрезентувати основні, найтиповіші факти та
події епохи; бути доступними учням за змістом і обсягом; містити побутові й сюжетні
подробиці, що дають змогу диференціювати навчання, конкретизувати уявлення
учнів про ті чи інші події, явища, процеси; здійснювати на учнів певний
емоційний вплив; відрізнятися літературними й науковими перевагами, достатньою
інформативністю для розвитку пізнавальної самостійності й зацікавленості,
удосконалення прийомів розумової праці;висвітлювати різні аспекти історичних
подій, явищ, особистостей і подавати різні погляди, позиції, поведінкові
установки [9, с. 117].
Таким чином, робота з документами
включає: читання, переказ документа та складання плану; пояснювальне читання з
попередньою й заключною бесідою; самостійний розбір документа та відповіді на
запитання до нього; порівняльне зіставлення двох документів, що доповнюють один
одного та характеризують одну й ту саму подію; надають критичну оцінку
документа. Вчитель обов’язково має керувати зазначеними процесами, при цьому
більшість фахівців вважають найкращою формою роботи з джерелом евристичну
бесіду, яка дозволяє учневі бути активним учасником пошуково-дослідницької
діяльності.
Розглянемо етапи дослідження
текстових джерел на уроках історії, які визначаються у науково-методичній
літературі. Зокрема, О.Пометун пропонує вивчати документи у такій
послідовності: учитель дає зразок розбору документа; учні аналізують документ під керівництвом учителя; працюють під
керівництвом учителя і самостійно;
самостійно вивчають документ у класі і вдома. Вчитель на уроці знайомить
учнів з документом, пояснює суть завдання [1, с.151].
Л.Задорожна дає більш розширену
схему взаємодії вчителя та учня: постановка загальної проблеми до теми →
розподіл документального матеріалу на аспектні групи → надання пізнавального
завдання до кожної групи джерел → використання під час роботи з документами
методичних прийомів, що активізують розумову діяльність учнів → узагальнення
здобутих знань за допомогою поєднання теоретичного та документального матеріалів
→ формулювання висновків по вирішенню загальної проблеми, поставленої до теми
[4, с. 14]. Отже, вчитель повинен скеровувати дії учня на самостійне пізнання
історичної інформації крізь призму джерела.
Запропоновані
вміння в роботі з історичним джерелом можуть змінюватися відповідно до виду
писемного джерела, рівня пізнавальних можливостей учнів конкретного класу. Високий
рівень сформованості вміння відзначатиме відповідний рівень аналізу, узагальнення,
порівняння писемних історичних джерел.
На наше переконання, для більшої продуктивності роботи учня на уроці
вчитель має розробити алгоритм дослідження історичних джерел. Наведемо приклади
тих підходів, які існують у сучасній методиці. Зокрема, О.Пометун пропонує
здійснювати аналіз документа за такими питаннями: ким був написаний документ і
чому; наскільки можна довіряти авторові, чи
є текст тенденційним, тобто чи є в ньому явні ознаки упередженості чи
перекручування; для кого був написаний документ і чому; звідки надійшла
інформація і яким чином була отримана; чи співпадає вона з іншими документами з
того ж питання? [1, с.148].
Натомість Л.Задорожна вважає, що
при вивченні історичних джерел на уроках історії доцільніше проводити
евристичну бесіду, яка складається з таких етапів: підготовчий, який
складається з утворення проблемної ситуації та вибору історичного першоджерела
за текстовими, змістовими та навчальними вимогами до документа; діагностичний,
за допомогою якого вчитель перевіряє рівень сформованості вміння проводити
первинний аналіз документа за допомогою певного алгоритму дій, який, на нашу
думку, має підвищити рівень джерелознавчої культури старшокласників; інформаційний
етап, що відбувається на основі репродуктивного рівня засвоєння навчальної
інформації, яка знаходиться в документі; аналітичний, побудований за правилами
ведення евристичної бесіди; творчий, що передбачає вдосконалення вмінь та
навичок учнів щодо використання здобутих знань за допомогою інтеграції
теоретичного та документального матеріалу з метою вирішення проблемної ситуації
[4, с.13].
У свою чергу В.Мисан
пропонує досліджувати писемні джерела через здійснення послідовних кроків: візуальне
дослідження джерела; визначення виду писемного джерела (офіційний документ,
газетна стаття, спогади тощо); встановлення авторства тексту та отримання
інформації про особу автора (колектив авторів); з’ясування часу створення
документу, що має значення для його загальної характеристики, достовірності; встановлення
первинності чи вторинності історичного джерела; з’ясування способу появи джерела – створювалося воно
спеціально чи є результатом неупередженої діяльності; визначення ступеню довіри
до джерела; детальне і цілеспрямоване дослідження історичного джерела
відповідно до поставлених цілей та завдань щодо конкретного виду документу й
його інформативності [2, с.20–22].
Російський дослідник
О.Степаніщев у своєму посібнику «Методика викладання та вивчення історії»
виділяє метод послідовно-текстуального вивчення джерел – однин з методів
вивчення історичної літератури, який базується на орієнтації учнів у послідовному
дослідженні необхідної інформації, на логічно-послідовних операціях,
спрямованих на засвоєння учнями необхідної інформації. На думку дослідника, цей
метод реалізується в чотирьох основних діях: виявленні та обробці основних ідей
джерела; аналізі авторських запитань; аналізі подій, фактів та персоналій; зіставлені
історичного досвіду з дійсністю [3, с.99–104].
Підсумовуючи
усе вищезазначене можна зробити наступні висновки. Головною метою при вивчені
історичних документів має стати оволодіння учнями вмінням працювати з джерелами.
Цей процес має здійснюватися поетапно та під керівництвом вчителя. Разом з тим,
слід дотримуватися принципів логічності та послідовності, щоб сформувати в
учнів вміння працювати з документом. Для реалізації вищезазначеного вчитель має
розробити оптимальний алгоритм аналізу текстового джерела, враховуючи вікові
особливості та рівень підготовленості класу до такого виду роботи. Сучасні
науковці пропонують різні приклади побудови етапності у дослідженні історичних
джерел на уроках історії. Зазначена схема зводиться
до наступного: візуальне ознайомлення з джерелом, вилучення інформації, її
інтерпретація. У цілому проблеми використання на уроках історії писемних джерел
у суспільно-гуманітарних класах на сучасному етапі розвитку шкільної
освіти набувають особливого значення та потребують подальшого дослідження.
Література
1.
Пометун О.І. Методика навчання історії в
школі / О.І.Пометун, Г.О.Фрейман.
– Київ : Генеза, 2005. – 328 с.
2.
Мисан В.О. Писемні
джерела на уроках історії. 5–11 класи / В.О.Мисан. – К. : Шкільний світ, 2009. – 99с.
3.
Степанищев А.Т. Методика преподавания и изучения истории: Учеб. пособие для
студ. высш. учеб. заведений: В 2 ч. – М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002. –
Ч. 1. – 304 с.
4.
Задорожна Л.В.
Методика використання історичних документів на уроках історії України в
загальноосвітній школі: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.02 / Л.В. Задорожна ; Нац.
пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. – К., 2005. – 19 с.
5.
Ковбасюк Т.Л.
Методичні засади використання писемних історичних джерел у навчальній історії
України: автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.02 / Т. Л.
Ковбасюк ; АПН України, Ін-т педагогіки . – К.,
2010. – 20 с.
6.
Байкєніч Г.В. Методи дослідження писемних історичних джерел, розміщених у
підручниках з історії України, учнями середньої школи в системі
особистісно-орієнтованої освіти / Г.В. Байкєніч
// Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. – 2010. – № 8
(10). – С.124–129.
7.
Власов В. Роль підручника у формуванні вмінь працювати з історичним
джерелом / В.Власов // Історія в школах України. – 2009. – № 6. – С. 3–9.
8.
Ковбасюк Т. Розвиток самостійності учнів основної
школи в процесі формування вмінь працювати з історичними джерелами / Т.
Ковбасюк // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. ―
2009. – № 47. – С. 126–133.
9.
Ковбасюк Т. Методика експериментального навчання
формування вмінь працювати з історичними джерелами учнів основної школи (на
прикладі опорних уроків з курсу історії України, 7 клас) / Т. Ковбасюк // Проблеми
дидактики історії : збірник наукових праць. – 2010. – Випуск 2. – С. 107–119.
Чернік Світлана Дмитрівна, кандидат історичних наук,
вчитель історії комунального закладу «Педагогічний ліцей Кіровоградської
міської ради
Кіровоградської області»
|
